У свіжому огляді Валентин Краснопьоров аналізує сучасний стан та перспективи розвитку китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». За останні роки, зокрема у 2024 та на початку 2025 року, ця глобальна інфраструктурна програма відзначається рекордними обсягами інвестицій та новими стратегічними проектами.
Після періоду спаду під час пандемії COVID-19, коли інвестиції суттєво скоротилися, у 2024 році Китай інвестував $122 млрд, а за перше півріччя 2025-го вже $124 млрд. Основні напрямки – будівництво портів, залізниць, енергетичних об'єктів та цифрових мереж у понад 150 країнах, що становить 75% населення планети.
Найбільші інвестиції спрямовані у країни Африки, Близького Сходу, Центральної Азії та частково Європи. Серед флагманських проектів: глибоководний порт Чанчкай у Перу, швидкісні залізниці у Сербії, Угорщині та Індонезії, а також масштабні енергетичні проекти у Нігерії, Іраку та Казахстані.
Китай шукає ринки збуту та джерела сировини, одночасно посилюючи економічний вплив в різних регіонах світу. Проте це супроводжується виникненням боргових пасток, зростанням залежності країн-партнерів та критикою з боку Заходу через якість інфраструктури, прозорість угод та екологічні наслідки.
На відміну від початкового етапу, держава частково поступилася місцем приватному бізнесу – нині більшість угод фінансується приватними компаніями, а нові стратегії допомагають уникати політичних ризиків. Водночас, значна частина боргів країн-партнерів залишається проблемною, що підвищує рівень економічної залежності від Китаю.
Експерти стверджують: стратегія Китаю полягає в створенні альтернативної макроекономічної системи, незалежної від західних фінансових інститутів. Проте ситуація на ринку змінюється динамічно, а довгострокові наслідки залишаються невизначеними як для Китаю, так і для учасників проєкту.
