У цьому емоційному монолозі автор порівнює сучасне українське суспільство з так званими постгероїчними суспільствами Заходу, які після Другої світової війни побудували свою модель безпеки на принципах уникнення війни, довгострокової гармонії та відповідального підходу до людських життів.
Автор використовує метафору «теплої ванни» як стану суспільства, що поступово втрачає відчуття небезпеки та гостроту реакції на загрози, внаслідок війни в Україні. Він ставить під сумнів правильність героїзації війни та стверджує, що більш зріла стратегія — це аналіз і готовність до найгірших сценаріїв. Актуальні події, втрати й відсутність політичної конкуренції призводять, на думку автора, до «повного абзацу» у владі та управлінні державою.
Особливої уваги заслуговують контрасти між західною стратегією, з акцентом на життя та мир, і українською — з тривалим перебуванням у стані страждання та ризику. Автор стверджує, що висміювання західної «рутинної» моделі мирного життя є помилковим, і Україні варто взяти її за приклад, замість героїзувати жертви. Постгероїчне суспільство, на його думку, базується на беззаперечній цінності життя й принципах колективної безпеки.
Підсумовуючи, автор підкреслює необхідність чесної й глибокої ревізії всіх підходів до війни, відмови від показового героїзму і зосередження на пошуку альтернатив, які допоможуть уникнути катастрофи майбутнім поколінням.
