Головна > Міжнародна політика > Підводні течії розмови Трампа і Путіна: Україна лише привід?


Підводні течії розмови Трампа і Путіна: Україна лише привід?


Віталій Портников аналізує останню розмову Дональда Трампа і Володимира Путіна, реакцію США на українську спецоперацію, позицію Росії щодо війни, ролі Ірану і наслідки для світової безпеки.

Віталій Портников у новому аналітичному огляді розбирає резонансну телефонну розмову Дональда Трампа з Володимиром Путіним, яка відбулася на тлі успішної спецоперації українських спецслужб проти російської військової авіації. Автор зазначає, що ця бесіда тривала понад годину, але відразу після неї пост Трампа про результати був раптово видалений із соцмережі, а згодом з’явився такий самий за змістом новий пост.

У своєму дописі Трамп повідомляє, що обговорював з Путіним українські удари по російських аеродромах, втрату російської військової техніки, а також торкнувся іранського питання. Він наголосив, що Іран не повинен мати ядерну зброю, і зазначив можливість залучення Росії до переговорів з Тегераном. Проте Трамп уникнув будь-якої критики російських ударів по українських містах і взагалі не засудив агресію РФ, що, на думку Портникова, свідчить про байдужість до долі України й важливість для нього вирішення саме іранського питання.

Російська сторона у своїх офіційних коментарях представила атаку на аеродроми як українську спробу зірвати перемовини. Росія також заявила про готовність говорити про мир, але при цьому кваліфікує атаки на свою інфраструктуру як тероризм, а власні бомбардування українських міст подає як «необхідні для миру» дії.

Портников підкреслює, що Путін маніпулює іранською темою для отримання поступок від Трампа, а Білий дім тим часом відкладає розгляд нових санкцій проти РФ. США, як стверджується, діятимуть радикально тільки якщо цього побажає Трамп. Аналітик звертає увагу, що такі спецоперації, як успішний удар по російській авіації, становлять виклик для всіх ядерних держав та перевертають уявлення про стратегічну стабільність у світі.

В огляді порушено питання, чи може змінитися російське суспільство, чи можливі політичні зміни у США й чи очікувати Україні нової допомоги від Заходу. Особлива увага приділяється небезпеці ядерної ескалації та зникненню звичної схеми стримування у міжнародній безпеці. Матеріал завершується роздумами про майбутнє війни Росії проти України й роль Заходу у підтримці Києва.