Останні події на міжнародній арені змушують експертів все частіше обговорювати можливе зміщення фокусу США з Індо-Тихоокеанського регіону на Близький Схід — і які загрози це може нести для глобальної безпеки й України зокрема.
В разі перекидання американських сил і техніки з Індо-Тихоокеанського регіону на Близький Схід, послабляться оборонні ланцюги, що потенційно може вплинути й на європейську безпеку, а отже й на підтримку України. Така передислокація може негайно відбитися на обсягах поставок зброї Україні, хоча наразі вона все ще отримує важливу військову допомогу від США — зокрема критично важливі снаряди, які частково надають через союзників, наприклад, Південну Корею.
Ще один аспект — енергетика: якщо світові поставки нафти з Близького Сходу будуть заблоковані, самі США, ймовірно, не зможуть покрити світовий попит. У виграші може опинитися Росія, яка буде пропонувати свої ресурси для «порятунку» світових економік.
Для Китаю подібне зміщення також несе ризики: якщо він втратить доступ до великого обсягу близькосхідної нафти, стане ще більш залежним від Росії й Центральної Азії. Додатковим чинником впливу можуть стати можливі санкції США проти Китаю за імпорт російських енергоносіїв.
Росія, Китай та Іран, попри публічні заяви, мають певні вигоди від затяжного конфлікту на Близькому Сході: він відволікає ресурси США, ускладнює синхронізацію союзників по НАТО й створює додаткові ризики для європейської безпеки.
У випадку великого конфлікту між США та Іраном критично підвищується ризик ескалації російсько-української війни, адже Китай, як і раніше, може посилити підтримку Росії. Загальний світовий тренд — надзвичайна взаємозалежність конфліктів, коли локальні війни отримують глобальний вплив.
Щодо перспектив альянсів, рішення про підвищення витрат НАТО на оборону до 5% ВВП може стати точкою стабілізації. Однак поки єдиної стратегії серед союзників не видно, а основна ризикована ставка — відсутність гарантій успішної короткострокової операції на Близькому Сході.
Зараз експерти очікують подальшого розвитку подій — насамперед результат зустрічей і переговорів іранського керівництва з Росією. Спостерігається також намагання Росії та Китаю залишати Іран у зоні власного впливу максимально довго, уникаючи стрімкого краху іранського режиму й чергової дестабілізації в усій Азії.
