Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган після саміту НАТО заявив, що президент США Дональд Трамп погодився прибути до Туреччини за умови, що для обговорення завершення російсько-української війни туди приїде і президент Росії Володимир Путін. Ердоган підкреслив, що Анкара готова організувати таку зустріч, однак ці заяви сприймаються скоріше як демонстрація власних дипломатичних можливостей, аніж реальна перспектива організації саміту за участі обох лідерів.
Сумнівним лишається й те, наскільки Путіну потрібен турецький посередник. Адже президент Росії активно уникав переговорів щодо припинення війни на запропонованих США умовах: йдеться про ідею припинення вогню по лінії розмежування та вихід українських військ із частини окупованих територій. Такі вимоги більше спрямовані на дестабілізацію самої України, відкриваючи вікно для нових атак та сприяючи розвалу української армії, а не насягнення остаточного миру.
Крім того, у Кремлі розраховують, що навіть загострення відносин між Києвом і Вашингтоном через подібні ініціативи може посилити позиції Росії та привести до конфлікту між Зеленським і Трампом. Росія пропонувала США визнати російський статус Криму не стільки задля юридичного оформлення анексії, скільки для створення напруги у відносинах України з її основними союзниками, таким чином послаблюючи подальшу західну підтримку українського опору.
Головна стратегія Путіна – затягування перемовин, посилення бойових дій і намагання примусити українське суспільство погодитись на капітуляцію шляхом виснаження. Путін продовжує компліментарно відгукуватись про Трампа, сподіваючись, що це допоможе уникнути нових західних санкцій та ускладнення стратегічного становища Росії.
Міжнародна ситуація частково змінилася через війну Ізраїлю та Ірану, що дає певне "вікно можливостей" для дипломатії, але воно може скоро закритися. Трамп нині намагається виглядати переможцем, наполягає на власних умовах миру, однак не розуміє, що для Путіна збереження обличчя означає повернення Росії до кордонів СРСР 1991 року, а все інше Кремль розцінює як поразку.
Таким чином, інтереси Путіна і Трампа у завершенні війни діаметрально протилежні, а тривале затягування моменту потенційної зустрічі лише грає на користь Росії. Ердоган прагне використати цю хитку ситуацію й організувати саміт, але перспективи справжньої домовленості щодо миру поки залишаються примарними.
