Секретний документ Пентагону, який потрапив у розпорядження Washington Post, розкриває зміну у військових пріоритетах Сполучених Штатів Америки. Документ з назвою "Тимчасові стратегічні настанови національної оборони" з грифом "таємно, не для іноземців" був розповсюджений по всьому Міністерству оборони наприкінці березня. Його зміст майже дослівно повторює реферат консервативного аналітичного центру Heritage Foundation.
Згідно з документом, бачення Дональда Трампа щодо підготовки та перемоги у потенційній війні з Пекіном, а також захисту США від загроз у близькому зарубіжжі, включаючи Гренландію та Панамський канал, стало основою нової військової стратегії. Документ визначає Китай як основну загрозу для США у найближчій перспективі, роблячи акцент на зміцненні військової архітектури США в індо-китайському регіоні.
Цей підхід, який відходить від традиційної ораторії на підтримку альянсів у протидії російській агресії, викликає тривогу в Європі. Адміністрація Байдена раніше характеризувала Китай як найбільшу загрозу, але нові інструкції зосереджують увагу виключно на Китаї, залишаючи російські питання в руках Європи.
Це означає, що США стають менш залученими у європейські справи, оскільки їхні ресурси та увага переорієнтовані на Китай. Таким чином, країни ЄС повинні самостійно протидіяти загрозі з боку Росії, і навіть у випадку можливого вторгнення на Тайвань, це вважається винятковим пріоритетом у порівнянні з іншими небезпеками.
Крім того, повідомляється, що США планують брати більш активну участь у протидії нелегальній міграції та наркоторгівлі. Проте стратегія виключає можливість допомоги з боку США у випадку європейських конфліктів, що змушує європейців переглядати своє ставлення до світових лідерів.
Ці зміни викликають розбіжності серед політичної еліти. Хоча Дональд Трамп не підтримує зміни у своїй команді, зростає напруженість між його адміністрацією та європейськими партнерами. Дональд Трамп і надалі дотримується власної стратегії, яка суперечить колишнім планам, і неохоче звільняє чиновників, щоб не показати слабкість.
Інші питання міжнародної політики, такі як місія, доручена президентом Зеленським колишньому прем'єр-міністру Італії, свідчать про спроби України самостійно шукати переговори з Китаєм та Бразилією. Хоча даний крок не приніс безпосередніх результатів, він ілюструє прагнення України залишатись активним учасником на світовій арені.
В умовах, коли США переходять до нових стратегій, а європейські лідери не можуть одностайно вирішити, як діяти далі, Україні слід готуватися до можливості залишитися сам на сам із російськими загрозами. У той же час, питання допомоги у формуванні нових альянсів стає важливішим, ніж будь-коли раніше.