Під час обговорення експерти відзначали, що Європа зробила крок уперед у введенні санкцій проти Росії, хоча це сталося із запізненням. США відійшли вбік, а їхня політика нині доволі емоційна. З огляду на дії Трампа, можливе навіть несподіване приєднання до подібних ініціатив, хоча чіткої підтримки наразі немає.
Значну увагу приділено ролі китайського ринку, куди переорієнтувалася російська нафта: 60% експорту йде саме до Китаю. На фоні обмежень на європейському ринку, Пекін отримує вагомі інструменти тиску на РФ. Китай має торговельний обіг із Росією у 65 млрд євро, що дає йому великий вплив на розвиток війни і навіть на потенційне завершення бойових дій.
Водночас price cap на російську нафту, впроваджений ЄС і США, частково працює: Росія недоотримує прибуток, особливо при експорті до Індії, яка купує приблизно чверть російської нафти зі знижками, що зменшує доходи РФ.
Експерти підкреслюють, що Європейський Союз не є єдиною політичною силою, а складається з багатьох країн із різними інтересами: свої позиції мають Польща, країни Балтії, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, скандинавські країни, Угорщина, Словаччина. Будь-яке нове санкційне рішення можливе лише в умовах консенсусу, що обмежує ефективність європейської політики щодо РФ.
Окремо відзначається недостатня рішучість США у питаннях санкцій та військової підтримки. Незважаючи на проведення масованих атак Росії по Україні, американська адміністрація здебільшого обмежується заявами.
У підсумку експерти наголошують на важливості формування союзів між країнами із подібним баченням протидії російській агресії. Як приклад наводять країни Північної Європи та спільні експедиційні війська під керівництвом Великої Британії. Водночас загальна розрізненість позицій Європи обмежує її вплив на перебіг війни.
