Після візиту Володимира Путіна до Китаю у західній пресі все частіше з'являються публікації про перехід російсько-української війни у нову фазу. Акцент робиться на посиленні обстрілів, а також на внутрішніх дискусіях українського суспільства щодо атак на НПЗ і енергетичної інфраструктури країни.
Окремий фокус у розмові спікерів — на глобальному балансі сил. Ключові центри впливу нині — США, Європа, Китай, Росія та Україна. Спостерігається тенденція або до радикального перерозподілу впливу з укладанням нових домовленостей, або ж до масштабування конфлікту, котрий має планетарні ризики.
В Європі, зокрема у Німеччині, поглиблюється розуміння, що більше не можна покладатися лише на партнерство із США. Україна не залишається осторонь глобальних процесів, а внутрішня і зовнішня політика є нерозривно пов’язаними. Відзначено також посилення значущості Китаю, що стає самостійним гравцем, здатним впливати на формування нового світового порядку.
У США спостерігається політична поляризація. Реакції на війну та роль Дональда Трампа розглядаються з позиції впливу на міжнародну ситуацію. Китай позиціонується як новий потужний гравець, який пропонує альтернативний формат переговорів щодо розподілу сфер впливу, але також не виключає сценарію ескалації.
Щодо Росії та України, то війна тут більше є каталітичним чинником для глобальних змін, а не головною рушійною силою світових процесів. Росія наразі діє як партнер Китаю, поступаючись йому ініціативу в багатьох стратегічних питаннях.
Загалом аналітики підкреслюють, що світ входить у фазу глибокої турбулентності, коли класичні альянси і принципи співпраці переглядаються, а ризик широкомасштабної ескалації зростає.
