Останнім часом в інтернеті поширюється думка: «Хай воюють сини депутатів, хай воюють поліцейські, хай воюють замість мене». Подібні висловлювання часто пояснюються страхом перед війною та бажанням уникнути особистої відповідальності. Автор критикує цей підхід, наголошуючи: йдеться не лише про депутатів, а про спільну відповідальність усіх громадян України.
У своїй промові автор проводить паралелі між сучасною Україною, радянським минулим і кріпацтвом, підкреслюючи, що суспільство часто перекладає власну відповідальність на «інших» — політиків, представників еліт, олігархів. Насправді ж і депутати, і їхні діти, і представники бізнесу є частиною українського народу, і частина з них також бере участь у бойових діях.
Автор згадує, що нинішня система влади більше не спирається на олігархів, їх вплив поступово зменшується. За словами автора, майбутнє країни визначають не лише керівники або колишні олігархи, а передусім громадяни, які проявляють активність та відповідальність під час війни.
Значна увага приділяється ролі сучасної влади та особистих якостей президента Зеленського, який, на думку автора, не керується матеріальними чи психологічними комплексами, а швидше діє з особистої ініціативи та відповідальності перед суспільством.
Автор наголошує: воювати за країну — обов’язок кожного, хто вважає себе її частиною. Не має окремої «війни депутатів» чи «війни олігархів» — це наша спільна боротьба за майбутнє. Вона формує унікальність і згуртованість українського суспільства. Саме ті, хто борються, в подальшому визначатимуть долю держави.
Врешті автор підкреслює: доля країни залежить від усіх, а не від конкретної соціальної групи. Кожна людина, яка підтримує країну, приєднується до Збройних Сил чи допомагає тилу, творить майбутнє України. Відповідальність не можна перекласти на інших — її має взяти кожен.
