У сучасній війні, що розгортається на теренах України, початково існувало три основні сторони: Україна як жертва, Росія – агресор, та Західний світ, що підтримував жертву шляхом фінансування і забезпечення зброї. Але, згідно з новими поглядами, баланс сил дещо змінився.
Тепер замість трьох сторін ми бачимо чотири ключові гравці: Україна, Росія, Сполучені Штати Америки і Європейський Союз. Колективний Захід розділився на дві частини: США, які тепер виступають як третейський арбітр, та Європейський Союз, що залишається важливим союзником України.
Нові обставини диктують і нові виклики для України, зокрема зростання інтересу до того, щоб уникнути терміну «проксі-війна», вказуючи на фінансування та забезпечення війни іншими державами, тоді як бойові дії і жертви залишаються на українській території.
Заяви представників балтійських країн про небажання припинення вогню, щоб уникнути потенційної агресії Росії проти них, посилюють конспірологічні теорії про те, що війна на українській території може бути в інтересах деяких європейських держав.
І все ж таки, попри міжнародні політичні маневри, для України залишаються нагальні питання національної єдності та визначення своїх цілей. В умовах, коли усі світові гравці окреслили свої позиції, для української еліти є надзвичайно важливо озвучити власні стратегічні цілі, на які спрямована ця боротьба, і заручитися підтримкою суспільства.
Зараз Україна стоїть перед важливим історичним тестом, маючи визначити та зберегти свою національну ідентичність, включно через суспільний дискурс. Важливість свободи та демократії, наголошення на плюралізмі поглядів, відтворенні національної ідеї – все це є запорукою для того, щоб відповідати на виклики, які ставить сучасна війна.