У ніч після ударів у Львові, за сотні кілометрів від лінії фронту, автор розмірковує над поняттям ескалації війни та її нової реальності для тилових міст. Масовані атаки і чотиригодинні вибухи висвітлюють безпрецедентний рівень небезпеки, який сьогодні характерний для України.
Головна теза — це лише початок. Реальність полягає в неможливості повністю захистити таку велику країну в умовах сучасної війни: навіть найточніша карта польотів ракет не може гарантувати захист. У відповідь на відсутність зовнішніх стримуючих факторів (тиску США, Європи чи Трампа) війна входить у фазу «гонки ушкоджень» — обидві сторони прагнуть завдати ворогу максимальної шкоди.
В такій гонці, за об'єктивними законами пропорцій, більший противник має перевагу: завдані Україні ушкодження стають для неї критичнішими. Вся кампанія переходить із площини емоційних наративів до прагматичного підрахунку — наскільки співмірні власні втрати та завдана противнику шкода.
Оглядач зазначає, що тривалий основний соціальний настрій — бажання повернути хоча б ситуацію до стану на 2022 рік. Соціологія фіксує три приблизно рівні сегменти суспільства: демаркація «мінус Крим та ОРДЛО», мрія про кордони 1991 року, а також підтримка ідеї замороження війни. Безперервність гонки ушкоджень, безлімітність ударів та відсутність факторів стримування роблять перспективу логічного чи вигідного завершення війни практично недосяжною.
У підсумку автор наголошує на ціні ескалації та потребі прагматичного ставлення до реальності. Віра в перемогу залишається високою, але вона не підміняє раціонального обліку ресурсів і співвідношення втрат. В умовах безперервної загрози та масштабних труднощів головною цінністю стає збереження життя. Заклик — оцінювати ситуацію тверезо, з перспективи співмірності отриманих і завданих втрат, використовуючи досвід західних країн щодо уникнення ескалації.
Матеріал завершується аналізом сучасної соціології та нагадуванням про важливість підтримки та раціональної оцінки дій влади й суспільства загалом.
