У своєму виступі автор емоційно наголошує на небезпеці перетворення війни на невід’ємну частину життя суспільства. Війна не повинна ставати нормою, а слово «мир» — набувати негативних конотацій. Автор критикує глоріфікацію війни, описуючи її як шлях до перманентної катастрофи й деградації здорового глузду.
Відзначається, що тривала війна породжує цілу систему економічних і соціальних відносин, де багатьом структурам стає вигідно її продовжувати. Навіть аудит оборонних закупівель показує значні фінансові невідповідності. Війна викликає руйнівні наслідки для суспільства і підриває цінність людського життя, а прославлення конфлікту веде до втрати людяності.
Автор стверджує: війна — це катастрофа і її треба засуджувати та прагнути до завершення, а не звикати до неї й тим більше шукати в ній героїзм. Ліричне оспівування війни лише затіняє масштаб реальної трагедії, робить культ смерті домінантним у національній свідомості.
Згадується, що досвід втрат, геноцид і демографічні катастрофи залишили глибокий слід у культурі та колективній пам’яті українців. Автор закликає до філософської та культурної переоцінки війни, де на перше місце має ставитися цінність людського життя. Лише через інтелектуальні зусилля й відмову від масового героїзму війна перестане бути визначальним чинником для суспільства й зникне культ смерті.
