Впродовж останніх років Туреччина зазнала кардинальних змін під керівництвом Реджепа Таїпа Ердогана, який посилив свою владу та започаткував жорстку централізацію контролю. Хоча офіційною причиною посилення державних важелів була боротьба з корупцією, на практиці антикорупційні і державні органи дедалі частіше використовуються проти політичних опонентів, бізнесу та незалежних ЗМІ.
Першим гучним епізодом стало розслідування 2013 року, під час якого поліція здійснила обшуки у кількох міністрів уряду Ердогана, вилучила готівку в мільйонах доларів та затримала понад півсотні людей. Однак учасники розслідування були усунуті, а міністрів із підозрами не судили. Згодом державні механізми почали активно застосовуватися для вилучення активів у бізнесу та медіа, пов’язаних з опозицією.
Ключову роль у цьому процесі відіграє Фонд страхування вкладів (ТМСФ), який після 2016 року використовується для державного управління захопленими компаніями та активами. Судові рішення часто базуються на звинуваченнях у зв’язках із терористичними організаціями чи корупції. За ці роки під контроль держави через ТМСФ перейшли сотні компаній у стратегічних галузях, включно з енергетикою, медіа, фінансами й навіть футбольними клубами.
Антикорупційну риторику активно використовуються також проти опозиційних політиків. Після успіху опозиційної Республіканської народної партії на місцевих виборах 2024 року було заарештовано, усунуто чи переслідувано понад десяток мерів, зокрема в великих містах. Судові процеси супроводжувалися гучними звинуваченнями в корупції, проте самі вироки викликали критичну реакцію всередині країни й за її межами.
Показовими є й приклади тиску на найбільші медіахолдинги: шляхом штрафів, кримінальних проваджень і державних кредитів ключові активи переходять під контроль осіб, лояльних до президента. Натомість масштабна боротьба з корупцією всередині самої влади виглядає формальною. Критики відзначають, що системна корупція часто ігнорується, якщо вона не стосується політичних конкурентів.
Таким чином, антикорупційна боротьба в Туреччині за правління Ердогана стала одним із основних інструментів політичної боротьби і впливу на бізнес, медіа та опозицію. Це призвело до посилення впливу держави, зростання кількості репресій та втрати незалежності ключових інститутів.
