Нещодавно президент РФ Володимир Путін доручив чиновникам у місячний термін розробити дорожню карту розвитку індустрії рідкоземельних металів. До 1 грудня прем'єр Михайло Мішустін має представити відповідний план розвитку галузі, якої фактично не існує у країні.
Рідкоземельні метали – це 17 елементів, що мають вирішальне значення у виробництві сучасної електроніки, військової техніки та енергетичних пристроїв. Хоча вони й не є рідкісними у земній корі, видобуток та особливо переробка цих металів потребують складних, дорогих і токсичних технологій. Саме виробничі технології роблять ці метали стратегічно важливими на світовому ринку.
Китай контролює близько 70% світового видобутку рідкоземельних металів, а понад 80% сировини з інших країн відправляється на переробку саме туди. Виробництво кінцевої продукції зосереджено у Китаї, який володіє 90% ринку. Натомість Росія має другі за обсягом у світі запаси рідкоземельних металів – понад 28,5 млн тонн, що становить 15% світових запасів. Але видобуток становить лише 50 тонн на рік, а споживання у 2023 році вже перевищило цей показник та має зрости до 3 тисяч тонн у найближчі роки.
РФ залишається залежною від імпорту рідкоземельних металів (до 98%), а частка у світовому видобутку становить лише 1,2%. Після розпаду СРСР відповідна промисловість і технологічні ланцюги були зруйновані. У 1990-х роках обладнання та заводи занепали, а галузь втратила суверенітет.
Хоча у 2020 році були оголошені плани повного імпортозаміщення рідкоземельних металів до 2025 року зі значними інвестиціями, на практиці залежність зберігається. Основна проблема полягає у відсутності сучасних технологій глибокої переробки. РФ знову звертається до Китаю за технологіями, але Пекін не поспішає ділитися ноу-хау навіть із стратегічними партнерами. Китай використовує контроль над рідкоземельними металами як інструмент геополітичного впливу.
Аналітики відзначають, що відродження галузі потребує значної державної підтримки та років роботи – будівництво заводів і відпрацювання технологій триватиме 5-8 років. В цій ситуації наявність ресурсів у надрах без сучасних технологій не гарантує самостійності на міжнародному ринку.
