Росія та Туреччина ведуть переговори щодо збереження обсягів постачання газу від Газпрому та продовження двох великих контрактів, які закінчуються 31 грудня. Офіційні джерела повідомляють, що сторони розглядають можливість підтримки річного експорту на рівні близько 22 млрд кубометрів.
Аналітики ставлять під сумнів подальшу співпрацю через тиск адміністрації президента США Дональда Трампа, яка домагається обмеження закупівель російських енергоресурсів. На цьому фоні актуальним є питання економічної доцільності імпорту російського газу в Туреччину, особливо з урахуванням розвитку власних енергетичних проектів та диверсифікації джерел постачання.
Туреччина історично не підтримувала санкційний тиск на Росію та зберігала економічні зв’язки. Значні суми невідомого походження потрапляли на рахунки турецьких банків, і експерти вважають, що вони могли походити з Росії.
Питання газу є частиною політики президента Ердогана, який балансує між вигодою від співпраці з РФ і необхідністю розвитку альтернативних поставок із Азербайджану та інших країн через Південний потік. Незважаючи на труднощі з інфляцією, Туреччина отримує значні доходи від торгівлі газом, нафтою та туризмом із Росією.
Газові питання ускладнюються тим, що газ різних походжень (турецький, азербайджанський, російський) транспортується спільними трубопроводами, що ускладнює відстеження джерела енергії. Попри тиск Заходу, ціни на російський газ залишаються конкурентними порівняно з американським скрапленим газом.
Турецька позиція залишається прагматичною: країна балансує між взаємодією з Заходом та економічною вигодою співпраці з Росією. Це впливає не лише на двосторонні взаємини, а й на енергетичну безпеку та економіку регіону.
