У цьому зверненні підкреслюється, що в сучасній політичній реальності України парламент фактично усунутий від формування виконавчої влади та її контролю. Президент отримує право будувати вертикаль влади і керувати нею на власний розсуд. Це, на думку автора, призвело до тінізації процесів управління, відсутності належного контролю, появи так званих «смотрящих» та зниження ефективності функціонування державних інститутів.
В історичному контексті зазначено, що подібна практика вже мала місце під час правління Януковича, і нині, попри певні реформи, ситуація за формою і суттю повторюється. Усі гілки влади повинні взаємодіяти, конкурувати та впливати одна на одну для формування якісної держполітики, натомість парламент зводиться до мінімальної ролі.
Автор також акцентує на проблемах ручного управління в ключових сферах, зокрема у правоохоронних органах, економічних програмах та державних підприємствах. Наводяться приклади неефективного розподілу ресурсів та відсутності прозорості. Порушується питання відповідальності посадовців і їхньої нездатності змінити стан речей без системних реформ.
Основною надією в нинішніх умовах називається еволюція та суб'єктизація парламенту, його здатність формувати порядок денний і контролювати виконавчу владу навіть в умовах війни та відсутності виборчих можливостей. Автор наголошує на необхідності впровадження регулярних виборів для оновлення влади, перезапуску системи та повернення балансу між гілками влади.
Загалом суцільна ручна форма управління, коли парламент виключений з процесу прийняття рішень, загрожує політичній стабільності держави. Лише посилення ролі парламенту і впровадження реформ можуть забезпечити збереження країни та розвиток ефективної політичної системи.
