Відставка Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента стала резонансною подією в українській політиці. Автор аналізує причини такого рішення, зазначаючи, що у президента Володимира Зеленського вже не залишилося інструментів для захисту Єрмака – ні репресивний, ні інформаційний ресурси вже не працювали.
Є шанс на перезавантаження, але перед Україною стоять серйозні виклики, зокрема в умовах повномасштабного вторгнення та зовнішнього тиску. Особливо занепокоєння викликає ставлення частини західних політиків, які говорять про корупцію чи недостатню реформованість країни. Це вимагає від України демонстрації зрілості та здатності до трансформації.
На думку спікера, проблема не лише у фігурі Єрмака, але й у необхідності зміни комунікацій між гілками влади, відмови від “вау-рішень” та ручного керування державою через Офіс президента. Особлива увага приділена потрібності якісної взаємодії між президентом, парламентом та урядом задля ефективного впровадження політик, особливо під час війни.
За потенційних претендентів на посаду голови ОП розглядають низку осіб, зокрема Шмигаля чи Буданова. Важливо, щоб майбутні керівники працювали прозоро та уникали підкилимних ігор і впливу анонімних каналів.
Серед першочергових завдань – реформи в сфері публічного врядування, прозорість управлінських рішень та повернення відповідальності виконавчій владі. Автор наголошує, що одна відставка не вирішує всіх проблем, і потрібна системна перебудова політичної системи у відповідь на потреби воєнного часу.
