У цьому випуску автор розмірковує над інформацією, яка з'явилася про знайдені у кабінеті Єрмака артефакти чорної магії, такі як ляльки вуду, різноманітні браслети, фотографії опонентів із слідами маніпуляцій, дзеркала та інші предмети, пов’язані з окультизмом.
Він зазначає, що навіть якщо ця інформація перебільшена або не до кінця правдива, вона все одно відображає певний стиль управління та мислення української політичної верхівки. Зокрема, віра у фатум, удачу та надприродні сили стає майже символом цієї еліти.
Автор іронічно зазначає, що державними процесами, за такої логіки, керують не стратегії чи раціональні плани, а псевдомагічні ритуали, віра в чудеса або неконтрольовану вдачу. Такі настрої, на його думку, пронизують усю верхівку, включно з президентом, для якого більш притаманна ставка на імпровізацію, а не стратегічне мислення.
Випуск піднімає питання: чи готові громадяни довіряти управління країною людям, які у складний воєнний період схиляються до окультних вірувань і ритуальних обрядів замість раціонального та відповідального підходу. Автор підкреслює небезпечність тенденції, коли державна поведінка підміняється культом фарту й вірою у чудо замість дієвих рішень.
Висновок автора: домінування окультних практик і афірмацій всередині політичної еліти суперечить сучасним викликам та ускладнює реальний пошук виходу з воєнної кризи. Навіть якщо історія з артефактами перебільшена, саме такі настрої відчутно впливають на суспільну атмосферу.
