Головна > Мирні переговори > Українські мирні пропозиції на переговорах у Берліні: ключові відмінності, конституційні дилеми та реакція США


Українські мирні пропозиції на переговорах у Берліні: ключові відмінності, конституційні дилеми та реакція США


Аналіз майбутніх мирних переговорів щодо України у Берліні: українські пропозиції, позиції учасників, правові нюанси та дипломатія.

Президент України Володимир Зеленський анонсував підготовку до мирних переговорів у Берліні за участю американської делегації. Хоча остаточний склад американської делегації наразі невідомий, серед імовірних учасників — спеціальний представник президента США Стівен Вітхов та зять Трампа Джаред Кушнер, який після нещодавнього візиту до Москви відкоригував своє ставлення до «мирного плану» Кирила Дмитрієва.

Серед інших ймовірних учасників із США називають державного секретаря Марко Рубіо, на чиїй присутності наполягають європейські лідери. До зустрічі також, окрім Зеленського, можуть долучитися президент Франції Еммануель Макрон, британський прем'єр Кір Стармер, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та президент Фінляндії Александер Стубб.

Україна представила власний «контрплан» миру, про що повідомило видання New York Times. Ключовою відмінністю плану Києва є вимога припинення вогню на лінії фактичного розмежування без передачі окупованих територій Росії — підхід, який раніше підтримували й окремі представники американської адміністрації.

У матеріалі наголошено на конституційних суперечностях щодо змін української територіальної цілісності: одна стаття Конституції України суворо забороняє поступки територіями, інша — допускає зміну меж виключно шляхом референдуму. При цьому міжнародне право виключає зміну кордонів під тиском агресора.

Інший вагомий пункт українських пропозицій — питання гарантій безпеки. Україна наполягає на юридично зобов'язуючих гарантіях, бажано порівнюваних із 5-ю статтею НАТО, водночас прагнучи зберегти євроатлантичний курс. Детально розглянуто й складність ухвалення таких гарантій на рівні Конгресу США через політичну ситуацію всередині країни.

Автор порівнює ситуацію з проблемою військового потенціалу та питаннями можливого скорочення української армії згідно з деякими сценаріями американських планів. Значну увагу також приділено темі репарацій і можливості отримання коштів, заморожених на Заході.

Завершується аналітичний огляд застереженням щодо «ілюзії швидкого миру», яку, на думку автора, використовують для дестабілізації суспільства як політичні сили в Росії, так і деякі західні гравці.