В останні роки західна система безпеки переживає безпрецедентну напругу, в основі якої стоїть питання розширення НАТО та гарантій безпеки. Зміна стратегії США щодо альянсу, особливо скептична позиція щодо вступу України до НАТО, створили розбіжності між Вашингтоном і європейськими союзниками.
Коли США почали ініціювати нову стратегію безпеки, головний політичний акцент став на перегляді підходу до майбутнього альянсу. США пропонують відійти від концепції постійного розширення. Натомість більшість європейських країн дотримуються того, що двері НАТО мають залишатися відкритими, а кандидати, зокрема Україна, повинні мати перспективу вступу. Це спричинило очевидну різницю між союзниками і неминучість нової кризи.
Розширення НАТО, що відбулося з 16 до 32 країн після «холодної війни», посилило вплив альянсу, але тепер зростає ризик, що подальше приєднання нових членів може негативно вплинути на стабільність і єдність організації. Початково розширення базувалося на праві кожної європейської країни самостійно обирати союзи. Поступово це зіткнулося з опором Москви, особливо після саміта 2008 року, коли Україна й Грузія отримали майбутню перспективу членства.
Для багатьох країн вступ до НАТО став питанням не абстрактної геополітики, а способом захисту і стабілізації власної державності. Перспектива членства стимулювала реформи і зміцнення інститутів. Водночас зволікання з наданням гараній і нерішучість альянсу посилювали внутрішню нестабільність у кандидатів.
З часом політика розширення, яка раніше сприймалась як морально правильна, почала створювати більше проблем, ніж вирішувати—часто без реальних гарантій для нових членів та зі зростанням ризику конфліктів. Змінені обставини організації вимагають перегляду підходу, оскільки подальше розширення може призвести до нових ускладнень, а збереження політики відкритих дверей — виглядати короткозоро.
Головна проблема НАТО — у відсутності чітких меж і умов завершення розширення, що змусило альянс стикатися з новими викликами безпеки. Водночас реакція Москви виявила: питання не лише у безпеці, а й у збереженні її контрольної сфери. Для Східної Європи членство в НАТО сьогодні — питання виживання. Найбільша помилка Заходу полягає у небажанні визнавати, що свобода неможлива у присутності імперських амбіцій.
У результаті НАТО має будувати свою політику, враховуючи нові реалії й нарощуючи військову потужність для захисту членів, які можуть опинитися під загрозою. Реакція на розширення НАТО показала справжню сутність опору Москви: це не стільки питання безпеки, скільки контролю над сусідами.
