Після кількох раундів перемовин спостерігачі на Заході зазначають: пошук шляхів завершення російсько-української війни заходить у глухий кут. Попри оптимізм учасників процесу й заяви про конструктивний прогрес, за принциповими питаннями компромісу нині немає.
Головне з них – територіальне. Росія вимагає юридичного визнання своїх територіальних надбань в Україні з 2014 року та виведення українських військ із загарбаних областей. Україна рішуче відкидає можливість визнати анексію своїх територій агресором. Президент Фінляндії Александер Стуб вказує: реальні домовленості сягають лише кількох відсотків дискусійних питань.
Віце-президент США визнає спроможність України довго обороняти Донбас, але застерігає – існує ризик поступової втрати контролю над територіями. Затримка російського наступу означає концентрацію зусиль РФ на одній ділянці, що обмежує її подальші амбіції.
Паралельно відсутність конкретики у питанні безпекових гарантій для України залишається проблемою: Захід блокує членство в НАТО, а альтернативні гарантії поки незрозумілі чи неіснуючі. Все це посилює ризики для української безпеки у випадку відсутності реального тиску на Росію.
Американські політики не демонструють готовності до радикальних рішень. У випадку загрози для України чи країн НАТО дії Вашингтона не виглядають однозначно гарантувати безпеку. На цьому тлі питання тривалого стримування Росії на Донбасі та військового ослаблення агресора стає актуальним.
Віталій Портников наголошує: без прориву у вирішенні принципових розбіжностей щодо територій та гарантій безпеки ідеї реального миру залишаються далекими від реалізації.
