Запровадження масштабних тарифів у США стало однією з найбільш обговорюваних тем останніх років. 2 квітня минулого року адміністрація Трампа оголосила День звільнення, який став початком введення великих тарифів на імпортовані товари: 10% на більшість, 50% для окремих країн, і навіть 145% для Китаю.
Розрахунок був простий — зробити американську економіку більш самодостатньою, стимулювати власне виробництво та повернути робочі місця. Однак дослідження німецького Інституту світової економіки вказали: лише 4% тарифного тягаря сплачують іноземні експортери, а решту 96% — американські імпортери, компанії та споживачі. У 25-му році це склало близько 200 млрд доларів, які лягли виключно на плечі американців.
Альтернатив виробництва всередині країни виявилось мало, тож тарифи не призвели до бажаного ефекту. Дослідження Гарвардської школи бізнесу показало: з березня по вересень 25-го року ціни на імпорт зросли на 4%, а на вітчизняні товари — на 2%. Бізнес намагався поглинути додаткові витрати, але згодом змушений був перекласти їх на споживачів.
Прикметно, що тарифи не привели до зростання робочих місць: за сім місяців з квітня по листопад промисловість США втратила близько 59 тисяч робочих місць. Експортери з Індії й Бразилії не знижували ціни та переорієнтувались на інші ринки, тоді як американський ринок стикнувся зі зменшенням пропозиції і зростанням цін.
Юридичний аспект також залишається невирішеним: Верховний суд США досі не ухвалив рішення щодо законності використання старого економічного закону для введення мит. Якщо рішення буде негативним, тариф може бути скасовано, а кошти — повернуто іноземним компаніям.
Таким чином, суттєва частина запроваджених тарифів оплачується споживачами й компаніями в США, що впливає на ціни, інфляцію та зайнятість у промисловості.
