Альберта, канадська провінція з великою українською діаспорою та значними нафтовими ресурсами, знову опинилася в центрі уваги через зростаючі сепаратистські настрої. Спроби відокремлення тут з'являлися ще у 1930-х роках, але особливо загострилися після впровадження Національної енергетичної програми П’єра Трюдо у 1980 році. Тоді федеральний податок на нафту Альберти значно вдарив по місцевій економіці, що призвело до масового безробіття та міграції населення.
Економічне невдоволення альбертців зростало через так звані вирівнювальні платежі — перерозподіл доходів на користь інших провінцій, насамперед Квебеку. У 2025-2026 фіскальному році обсяг платежів перевищив $25 млрд, причому сама Альберта не отримувала подібних траншів з 1965 року. Додаткове невдоволення викликають федеральна політика щодо нафтової галузі, зростання регуляцій та обмежень.
Підтримка незалежності Альберти становить у середньому 19-36%, причому найбільш радикально налаштована молодь. Однак більшість сепаратистів виступає за створення незалежної держави, а не приєднання до США. Хоча політики, такі як Дональд Трамп, використовують тему Альберти для тиску на Канаду, більшість провінції не бажає анексії.
Прем'єр-міністерка Даніел Сміт балансує між прагненнями до більшої автономії й офіційною підтримкою єдності Канади. Влада Канади намагається знизити напругу економічними поступками та інвестиціями.
Юридичних механізмів для реального відокремлення немає. Навіть у разі референдуму, шлях до незалежності ускладнюють економічні, логістичні й правові бар’єри. Сепаратизм Альберти нині відіграє радше роль важеля у переговорах з федеральною владою, змушуючи Оттаву враховувати інтереси провінцій, які роблять значний внесок в економіку країни.
