28 лютого 2026 року Ізраїль і США почали бомбардування Ірану, на що той відповів перекриттям Ормузької протоки — важливого морського коридору між Іраном і Оманом. Через протоку щодня проходило понад 20 млн барелів нафти та значний об'єм природного газу, а її закриття призвело до зупинки танкерів і різкого стрибка цін на нафту.
У результаті ціна нафти марки Brent зросла з 67 до 100 доларів за барель, спричинивши підвищення цін у світі, особливо в Азії. Саме в цей регіон йшло понад 80% енергоресурсів протоки. Найбільше постраждали економіки Японії, Південної Кореї, Китаю, Індії, Філіппін, Таїланду та В'єтнаму.
Японія імпортує 90% нафти з регіону й оголосила про використання рекордних резервів, яких вистачить на 45 днів. Проблеми з резервами газу можуть призвести до нормування електроенергії. Південна Корея активувала стабілізаційний фонд і шукає альтернативні поставки. Водночас Індія опинилася в кризі одразу за трьома напрямами: енергетичному, валютному і соціальному через значну залежність від імпорту та трудових мігрантів.
Інші країни Азії вводять антикризові заходи: тайланди обмежують ціни на паливо, В'єтнам закуповує нафту на ринку, М'янма та Бангладеш застосовують систему нормування. Китай, незважаючи на високі ціни, отримує нафту з Ірану та Росії за зниженими цінами.
Криза має негативний вплив на валюти, інфляцію та державні бюджети країн регіону. Тривалість кризи залежить від подальшого перебігу війни та дій міжнародних гравців. Фахівці наголошують на необхідності енергетичної диверсифікації для пом'якшення подібних потрясінь у майбутньому.
