У цьому матеріалі аналізується явище «переродження» Володимира Зеленського, яке порівнюється з акторською майстерністю та специфікою театральної професії. Автор підкреслює, що успіх у фінальній «сцені» може затінити всі попередні прорахунки та невдачі, що і спостерігається у випадку президента України. В суспільстві формується міф, що Зеленський як політик почав існувати лише з ночі повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, і все його минуле наче анулювалося ефектом сильної останньої сцени.
Окрему увагу автор приділяє питанню відповідальності у політиці. Наголошується, що перекладання провини на підлеглих, соратників чи зовнішні обставини є ознакою слабкості та неспроможності брати на себе відповідальність – як державного діяча, так і особистості. Вказується на приклади, коли екс-чиновники чи колишні соратники після втрати посад стають критиками системи, часто відкриваючи вже відомі, але раніше замовчувані проблеми.
В матеріалі згадується допис колишньої речниці президента Юлії Мендель, яка звинувачує Зеленського у використанні війни для утримання влади і акумуляції вигод. Автор критикує явище, коли конструктивні думки озвучують ті, хто були частиною системи і довший час не виражали публічно свою позицію.
Загалом аналіз підводить до висновку про інфантильність української політичної культури, у якій авторитет персоналії залежить переважно від займаної посади, а відсутність внутрішньої мужності та відповідальності створює нестачу лідерських якостей у час складних випробувань для країни.
