1 квітня відзначає річницю звільнення Бучі українською армією, що стало символом жорстокості російської окупації. Масові репресії цивільних мешканців Київщини свідчать про цілеспрямовану жорстокість армії РФ, яка залякувала населення та прагнула змусити українців залишити власні домівки.
Віталій Портников наголошує на різкому зсуві міжнародного контексту: 2022 року здавалося неймовірним, що Росія стане партнером для США, але нині ультраправі у США підтримують російський порядок денний. Американські політики лобіюють інтереси РФ у ЄС та виступають проти передачі заморожених російських активів Україні, аргументуючи це інтересами мирних ініціатив Трампа.
Обговорюється політика Дональда Трампа: його лояльність до Володимира Путіна, залучення Олександра Лукашенка до мирних рад, формальний діалог між США, Україною та Росією, що не призводить до вирішення війни. Підкреслюється фактична відсутність ефективних інструментів впливу США на РФ і посилення впевненості Путіна на тлі політичних змін у Вашингтоні.
Портников аналізує російські ультиматуми: вимогу вивести українські війська із частини Донецької області та загальні цілі Кремля — знищення української державності, повернення до домінування РФ у Центральній і Східній Європі.
Також розглядаються позиції Зеленського, намагання України зберегти підтримку США та уникнути звинувачень у неготовності до перемовин, а також важливість перемовин навіть при відсутності прямих результатів.
В матеріалі аналізується питання безпекових гарантій: реальністю визначається те, що лише членство у НАТО могло б стати дієвим щитом, натомість ефемерні обіцянки не мають ваги. Також наводиться паралель із конфліктами на Близькому Сході й у світі загалом: війна в Україні є елементом глобальної боротьби за вплив.
Підсумовується, що стратегією України має бути виснаження ресурсів РФ і розвиток власного військово-промислового потенціалу. Майбутнє гарантоване лише активним відстоюванням своїх позицій на міжнародній арені.
