В умовах кризи та соціальної деградації, спричиненої війною, найбільше проростає популізм. У заможних суспільствах із високим рівнем освіти та сильною громадянською активністю популізм не має гарного ґрунту для зростання. Але там, де люди бідкаються не про якість життя, а про елементарне виживання, популісти знаходять ідеальне середовище для розквіту.
На початку війни попит суспільства на заспокійливі й прості відповіді породив феномен "два-три тижні до закінчення війни", хоч це й не відповідало реальності. Влада реагувала на цю потребу, підкріплюючи ілюзію швидких перемог навіть без реальних підстав.
Популізм органічно проростає на ґрунті злиденності та соціальної втоми, яку продукує війна. Для людей у стані виживання популіст стає рятівником, а твереза розмова про труднощі – неприваблива. Водночас на цьому тлі зростає люмпенізація суспільства, що створює додатковий виклик для майбутнього країни.
Щодо політики — президент Зеленський доручив розробити трирічний план роботи Верховної Ради. Це викликає питання про відсутність виборів та перспективи влади залишатися незмінною. Експерт з іронією зауважує, що трирічний термін виглядає навіть скромно, враховуючи тенденцію до пролонгації повноважень чиновників. Влади в Україні дедалі більше нагадують вічних мерів і депутатів, причому це суперечить принципам конституційної змінності влади, що є загрозою для держави.
Таким чином, війна і соціальна невпевненість стимулюють популізм та консервацію влади. Це створює замкнене коло, розірвати яке зможе лише зріле суспільство, готове до критичної розмови й реформ.
