Вперше з 1979 року Тайвань опинився в центрі великої геополітичної торгівлі між наддержавами. Другий президентський термін Дональда Трампа радикально змінив політику США щодо Тайваню — від ціннісного партнерства до сприйняття острова як транзакційного активу, яким можна торгувати заради економічних поступок.
У відповідь Китай, під керівництвом Сі Цзіньпіна, посилив військову присутність навколо Тайваню, зміцнивши власне бачення глобального порядку. Китай використовує вплив на американську політику, блокуючи поставки зброї на острів, і готує травневий саміт у Пекіні для закріплення свого статусу “повернення” Тайваню як частини КНР.
Дональд Трамп відкрито демонстрував свою позицію щодо Тайваню під час попереднього терміну й дедалі чіткіше окреслював прагматичний підхід і риторичну невизначеність щодо захисту острова. На відміну від позиції союзника, острів стає для Трампа предметом угоди. При цьому, США офіційно затверджували рекордні пакети військових продажів для Тайваню, але на практиці поставки неодноразово відкладалися через дипломатичний тиск Китаю.
Головною проблемою стає стратегічна невизначеність Вашингтона — Тайвань отримує численні зобов’язання, які можуть бути поставлені на паузу в будь-який момент. Китай цю гнучкість використовує у власних розрахунках і очікує подальшої торгівлі під час майбутніх самітів.
Унікальна архітектура політики «одного Китаю» дозволяла сторонам уникати прямої конфронтації протягом десятиліть, але зараз Пекін наполягає на своїй інтерпретації, а США уникають чітких гарантій оборони Тайваню. Навіть останні американські оборонні стратегії свідомо не згадують Тайвань прямо, перетворюючи його безпеку на один із елементів дипломатичних переговорів.
Попереду ключові події — саміт у Пекіні у травні 2026, столітній ювілей Народно-визвольної армії Китаю, ймовірне отримання Сі Цзіньпіном четвертого терміну та консультації американської розвідки про готовність КНР до потенційного вторгнення на Тайвань до 2027 року. Всі ці фактори змушують Тайвань зміцнювати оборону, а Вашингтон балансувати між гарантіями та гнучкістю у відносинах з Китаєм.
Напруга навколо Тайваню відображає нову геополітичну реальність, коли острів стає ключовим елементом для протистояння між США й Китаєм, а стратегічна невизначеність більше не запобігає ескалації, а сприяє їй. Для Тайваню майбутнє залишається невизначеним і залежить не лише від місцевої хоробрості, а й від рішень глобальних лідерів.
