В останні роки світ спостерігає ренесанс використання вугілля як джерела енергії. Причиною цього стали геополітична напруженість, зокрема, атака на катарський комплекс Раслафан, що спричинила значний дефіцит зрідженого газу на глобальному ринку. Європа була змушена повернутися до вугілля, оскільки газ став недоступним або надто дорогим, а альтернативні джерела – нестабільними для базового навантаження.
Країни ЄС, зокрема Італія і Німеччина, відтермінували закриття вугільних електростанцій, оголосивши про стратегічний резерв на випадок тривалої енергетичної нестабільності. Ринкові сили, що раніше стимулювали декарбонізацію, тепер підтримують використання вугілля. Офіційно завершено швидкий вихід з вугілля на користь національної безпеки та енергетичної незалежності.
У США адміністрація Трампа змінила підхід, оголосивши прагматичну енергетичну стратегію і виділивши кошти на модернізацію вугільної інфраструктури. Споживання вугілля зросло вперше за 15 років. Азія, зокрема Китай та Індія, утримують лідерство у світовому споживанні й удосконалюють технології для підвищення гнучкості енергосистеми.
Попит на вугілля стабілізувався на високих рівнях і це визнано необхідним компромісом для стійкості світової економіки в умовах енергетичної невизначеності. Оновлену роль вугілля визначають як стратегічний енергетичний резерв та гнучкий інструмент для підтримки зеленої енергетики.
