У цьому матеріалі розглядаються геополітичні маневри Олександра Лукашенка та Білорусі на тлі санкцій і посиленої залежності від Росії. Автор наголошує, що за 20 років Лукашенко перетворив країну на авторитарну державу, яка стала майже цілковитою сателітом Кремля. Попри це, він активно намагається диверсифікувати зовнішньополітичні й економічні контакти, використовуючи співпрацю з Китаєм, США, країнами глобального Півдня й навіть Північною Кореєю.
Основним партнером залишається Росія, з якою Білорусь нарощує торгово-економічну інтеграцію та проводить спільні військові навчання, включно із компонентом тактичної ядерної зброї. Лукашенко відкрито декларує вірність Москві, але водночас підтримує дипломатичний канал з адміністрацією Трампа. Відзначено безпрецедентне для останніх десятиліть послаблення санкцій зі США в обмін на звільнення кількох сотень політичних в’язнів.
Білорусь також розширює міжнародні зв’язки: підписані угоди з М’янмою, Оманом, Алжиром і країнами Африки, зміцнюється співпраця з Китаєм, а візит до Північної Кореї демонструє включення до спільнот країн-ізгоїв зі схожою моделлю виживання під санкційним тиском.
Незважаючи на масштабну зовнішньополітичну активність, економічна і політична залежність від Росії залишається ключовою, а дипломатичні маневри Лукашенка радше нагадують страхувальні заходи на випадок змін у Кремлі, ніж справжню диверсифікацію.
