За 2000-х Україна входила до десятки країн світу за швидкістю інтернету, маючи доступний і дешевий зв’язок. В основі цього був відкритий ринок із сотнями приватних провайдерів. Проте, станом на лютий 2026 року мобільний інтернет в Україні має швидкість 45 Мбіт/с (86-те місце у світі), а фіксований — 92 Мбіт/с (77-ме місце), що нижче середнього світового рівня.
На початку двотисячних роздрібнений ринок створив усе для зростання конкуренції, яка сприяла інноваціям та низьким цінам. Проте з часом така фрагментація створила перешкоди для великих інфраструктурних інвестицій — жоден із тисяч провайдерів не володіє достатніми ресурсами для модернізації мережі на національному рівні.
Для порівняння, Польща має медіанну швидкість мобільного інтернету 114 Мбіт/с і фіксованого — 195 Мбіт/с. Європейські країни модернізують мережі через державно-приватні інвестиційні програми та підтримку взаємодії численних учасників. Лідерами залишається Сінгапур (400+ Мбіт/с фіксований) та ОАЕ (625 Мбіт/с мобільний) з кількома великими провайдерами та максимальними інвестиціями у інфраструктуру.
Україна потребує системної стратегії: держава має стати арбітром, допомагаючи малим та середнім провайдерам співпрацювати і отримувати фінансування на розбудову спільної мережі. Доцільно орієнтуватися на європейську модель відкритого доступу, де інфраструктура будується із залученням державних та грантових коштів для багатьох гравців, а ринок залишається конкурентним. Така стратегія збереже підприємницьку та соціальну тканину, підвищить швидкість доступу й забезпечить національну стійкість у критичних умовах.
Висновок: Україні потрібне поєднання диверсифікованого ринку і державних інвестицій у інтернет-інфраструктуру для підвищення якості послуги і національної безпеки.
