Видання New York Post повідомляє про можливі деталі мирного плану, які можуть обговорювати цього тижня у Лондоні американські, європейські та українські представники. Одним із основних пунктів є створення європейських сил стійкості — міжнародного гаранта безпеки на території України у разі припинення вогню. План також передбачає створення спеціальної місії для контролю за режимом припинення вогню, до якої увійдуть представники України, Росії і третьої країни, не члена НАТО.
Щодо територіальних питань, New York Post не підтверджує інформацію іншого американського видання про ймовірне визнання Криму російським у разі досягнення домовленостей. Видання підкреслює складність дискусій навколо територій — у Києві можуть погодитися із фактичним контролем Росії над окупованими територіями, проте не готові закріпити це юридично у власному законодавстві. Представники США вказують, що Україна може визнати факт втрати контролю де-факто, але неофіційно.
Натомість залишається питання, наскільки реалістичною є перспектива прийняття цього плану Росією. Для Москви головною умовою завжди було виключення військової присутності країн НАТО на українській території, навіть у складі міжнародних місій. Водночас участь третьої нейтральної сторони може слугувати компромісним варіантом контролю припинення вогню. Проте збереження російського впливу на окуповані території та юридичне визнання анексій залишається пріоритетом для Кремля.
Газета також нагадує про історичні приклади, коли міжнародне визнання зміни статусу територій не впливало значною мірою на позиції інших держав. Для Москви важливо не стільки визнання США, скільки зміна позиції Києва та можлива зміна української Конституції щодо Криму й інших територій.
Основна проблема — що фактична втрата контролю Україною над окупованими регіонами вже є реальністю, і мирна угода може її лише офіційно зафіксувати. З іншого боку, Росія також не має гарантій силового контролю над усією Донеччиною, Луганщиною, Херсонщиною та Запорізькою областю. Москва вимагає відведення українських військ з тих частин регіонів, де немає окупації. Проте питання про передачу ще додаткових територій навіть не обговорюється.
На фоні цих дискусій пропозиція США, ЄС, Британії та України виглядає неприйнятною насамперед для російського керівництва. Питання залишається у впливі американської сторони на позицію Кремля, зокрема імовірності зняття санкцій у разі миру. Це може лише підготувати ґрунт для нової ескалації конфлікту.
Зрештою, можливий компроміс — лише короткочасне припинення вогню з міжнародним контролем. Але у разі нового загострення чи недотримання угоди, невідомо, чи США та Захід продовжуватимуть брати участь у переговорах і надавати підтримку Україні.
Таким чином, незважаючи на консультації і пошуки дипломатичних шляхів, залишається багато невирішених питань щодо реального шансу на довготривалий мир. Ситуація вимагає пильної уваги міжнародної спільноти, адже на кону — майбутнє України і всієї системи європейської безпеки.