Лондонська зустріч високопоставлених представників Сполучених Штатів, Франції, Німеччини, Великої Британії та України, яка мала обговорити закінчення російсько-української війни, фактично була скасована за кілька годин до початку. Причиною стало те, що держсекретар США Марко Рубіо та спецпредставник президента США Стів Вітхов відмовилися від участі, залишивши лише одного американського представника – Кіт Келоха.
Через це ключові радники і міністри закордонних справ знову поставили під сумнів доцільність такої зустрічі. Міністр закордонних справ України Андрій Себіга залишився у Лондоні для перемовин із британським колегою Девідом Лемі, але зустріч вийшла за межі багатостороннього формату.
Лондонські переговори мали стати другим раундом після першої зустрічі у Парижі, де європейські та американські чиновники обговорювали спільну позицію щодо завершення війни. Але вже після паризької зустрічі стало зрозуміло, що адміністрація США розраховує не на вироблення узгодженої стратегії, а на прийняття Україною та Європою пропозицій, які відповідають, скоріше, нереалістичним очікуванням президента Дональда Трампа і його оточення.
Одразу після паризької зустрічі держсекретар Рубіо наголосив: якщо за короткий час не буде досягнуто домовленостей між Росією й Україною, США взагалі можуть відмовитися від подальшої участі у переговорах. Це – своєрідний шантаж, розрахований і на партнерів, і на Росію, з надією, що всі погодяться з американськими умовами.
Однак результат виявився неочікуваним: президент Путін намагається утримати Трампа за столом перемовин, щоб використовувати його присутність як політичне прикриття для продовження воєнних дій. Мета – втягнути Трампа й його уряд у співучасть, заплямувавши їх відповідальністю за злочини проти України.
Україна та європейські країни відкинули шантаж, особливо щодо легітимізації російської анексії Криму, як це пропонували в «мирному плані». Пункти цього плану, що з’явилися у медіа, підтвердили: головний об’єкт тиску – Україна, а США не збираються гарантувати безпеку, натомість сподіваючись на підписання власних угод.
Щодо Росії адміністрація Трампа займає не менш відірвану від реальності позицію – наприклад, пропонуючи передачу під контроль США Запорізької АЕС, хоча Москва вважає цей об’єкт своїм.
Численні «мирні» пропозиції викликають сумніви щодо реальної мети американської сторони. Чи дійсно планується досягти миру, чи Трамп готує підстави для відмови від участі у переговорах, переводячи провину за невдачу на Україну?
Нереалістичність підходів адміністрації Трампа зростає на тлі очікувань прозвітувати про успіхи у припиненні війни. Але ці амбіції можуть завершитися фіаско. Україна та європейські столиці не погодилися з ультиматумами, а отже, адміністрації США доведеться повернутися до реальної політики й відповідати за наслідки своїх дій у міжнародній арені.
Дякую за увагу. Підписуйтесь на мій канал, сторінки у соціальних мережах та підтримуйте платформи, які допомагають розвивати незалежні інформаційні ресурси!