Компанія Nike вже давно вважається символом американської промисловості і ключовим гравцем на ринку спортивного взуття. Їх продукція стала невід’ємною частиною життя багатьох сімей по всьому світу, а співпраця з такими зірками спорту, як Майкл Джордан, Леброн Джеймс чи Кріштіано Роналдо, закріпила популярність бренду.
Однак глобалізація і перенесення виробництва у країни Південно-Східної Азії, зокрема Китай та В’єтнам, зіграли ключову роль у зниженні собівартості та підвищенні прибутків Nike. Лише 6% продукції компанія виготовляє у США, решта — за кордоном, де робоча сила значно дешевша. Саме тут компанія зіткнулась з обвинуваченнями в експлуатації працівників і недотриманні стандартів праці.
Після введення адміністрацією Трампа високих мит на імпорт із В’єтнаму, Індонезії та Китаю, Nike опинилася у скрутному становищі. За короткий час акції компанії впали на 28%, а перспектива повернення виробництва у США виглядає малоймовірною. Причина — значно вища вартість праці у Сполучених Штатах, навіть з урахуванням тарифів. Єдиний реальний шлях — це автоматизація, але експерименти Nike та Adidas із роботизованими фабриками виявилися затратними й малоефективними через складність взуттєвого виробництва та потребу в ручній роботі.
Дизайнерська гнучкість і кастомізація, притаманна продукції Nike, також ускладнюють автоматизацію. В результаті компанія не поспішає інвестувати у повернення виробництва на батьківщину. З огляду на частку американського ринку у доходах (40%) і низьку маржу прибутку, пов’язані із цим ризики залишаються надто високими.
У підсумку, тарифна війна шкодить не лише виробникам, а й споживачам — ціни на взуття зростатимуть, а повернення взуттєвих фабрик у США, ймовірно, залишиться радше політичною мрією, ніж реальністю.