Вітаю, шановні глядачі! Останні дні принесли низку цікавих сигналів із боку Дональда Трампа щодо ситуації навколо України. Хоча не варто надто зачаровуватися, щоб потім не розчаруватись, певні процеси виглядають для нас позитивними, і про них варто зараз поговорити.
Московія продовжує наполягати або на своїй тотальній перемозі, або на затягуванні війни. Їх мало що цікавить, окрім розповідей про повну окупацію українських областей, необхідність «кастрації» України у питаннях її оборони тощо. Пропозиції Москви вимагають зупинки надання Україні зброї — водночас Москва погоджується отримувати допомогу з Ірану та Північної Кореї. В таких умовах їм вигідно затягувати процеси під виглядом перемир’я.
Московити активно демонструють бажання «дружити» з Трампом, намагаючись зблизити власну позицію з його поглядами. Однак на сьогодні Москва не має тієї воєнної переваги, якої прагнула: їй не вдалося повністю захопити Донецьку й Луганську області, а також суттєво загрожувати Запоріжжю чи Херсону. Україна зберігає свою позицію на фронті, тому йти на всі умови Росії сенсу немає.
Трамп все активніше декларує бажання миру, і поступово починає розуміти справжні мотиви Москви — або здобути все, або затягнути перемогу. Добре, що під час останньої поїздки він зустрівся з Макроном і Зеленським. Важливо зазначити — розмова із Зеленським після зустрічі була визнана обома сторонами як конструктивна та сприятлива для подальших мирних перемовин. Крім того, Трамп двічі наголосив на своєму розчаруванні Путіним.
Також обговорювалася американська допомога Україні — і хоча цифра в $350 млрд не підтверджується, важливим є те, що Трамп не наполягає на необхідності повернення отриманої допомоги, що свідчить про певне пом’якшення його позиції.
Паралельно ведуться перемовини на рівні прем’єр-міністра України та впливових американських політиків, покликані донести важливу думку: США не повинні вимагати боргових зобов’язань за допомогу в сфері стратегічних матеріалів. Якщо цей підхід збережеться, це стане позитивним сигналом щодо зміни американської позиції.
Водночас в США реєструються законопроекти про посилення тиску на Москву. Протистояння на міжнародній арені лише загострюється, і Європа все активніше долучається до підтримки України. Останні заяви французьких і німецьких політиків свідчать: вимагати визнання окупації територій є неприйнятним.
Україна, зі свого боку, демонструє готовність до мирних переговорів і навіть згодна на тридцятиденне перемир’я, але з обов’язковими гарантіями безпеки. Україна не визнає втрату своїх територій та відстоює власну позицію на міжнародній арені, навіть якщо зараз обмежена у воєнних можливостях.
Попереду непрості тижні — найближчою ключовою датою буде 9 травня, коли Путін готує святкування та, можливо, нові ідеологічні й політичні сигнали. Тож українській делегації, всім нам, слід готуватися до тривалої дипломатичної боротьби та вагань. Бажаю всім витримки й вірю в справедливий мир для України.