Віталій Портников розповідає про підписання справді історичної рамкової угоди між Україною та США щодо доступу до українських копалин. Цей дипломатичний процес тривав із самого початку президентства Дональда Трампа і супроводжувався складними перемовинами, високими вимогами обох сторін, скандалами та численними обговореннями на найвищих рівнях.
Офіційна угода зберігає повний контроль та власність над надрами за Україною. Буде створено спільний фонд 50/50 між Україною та США для інвестицій у видобуток і інфраструктуру, а рішення прийматимуться на паритетних засадах. В угоді не передбачено передачі вже існуючої власності, боргових зобов’язань перед США чи зміни у державному управлінні компаніями, такими як "Енергоатом".
Угода має більше політичний характер: вона дозволила зберегти робочі відносини з адміністрацією Трампа та створює підґрунтя для продовження військової допомоги Україні. Значна частина інвестицій спрямовуватиметься у нові проекти, доходи – лише від нових ліцензій. Проте на реальний ефект вплине не лише політична воля, а й ефективність нової геологорозвідки, безпеки та політичної ситуації в регіоні.
Підписання угоди не гарантує безпекових зобов’язань США щодо захисту українських надр і території. Однак політично вона допомагає обґрунтовувати для американського суспільства подальше постачання допомоги Україні як інвестиції, а не як пряме субсидування.
Економічна користь та перспективи спільних проєктів цілком залежатимуть від завершення війни, внутрішньої консолідації України, ефективної співпраці з західними союзниками та ринку цінних матеріалів. Автор підкреслює: головна цінність цієї угоди для України – не лише потенційні доходи від надр, а й збереження підтримки США у війні з Росією та можливість будувати міцні міжнародні союзи в майбутньому.
Наприкінці ефіру Портников відповідає на запитання слухачів про вплив демократії та диктатур, важливість інформування Заходу, економічне значення копалин та умови подальшої безпеки й участі України у потенційних військових союзах.