Шановні читачі, часом складається враження, що в Україні прості речі потрібно проговорювати знову й знову. Замість системної роботи ми звикли до гострих сюжетів і драматичних спалахів, особливо на політичній арені. Це яскраво видно на прикладі скандалу довкола рідкісноземельної угоди між Україною й США, яка мала стати проривом, але перетворилася на гостросюжетну епопею з численними інтригами й публічною істерикою.
Автор пригадує: ще кілька років тому під час поїздок Україною люди запитували — чи буде тут колись добре? Відповідь була песимістичною: з нашими травмованими суспільними відносинами — навряд чи. Ми не вміємо поступово вибудовувати систему, а натомість шукаємо нові "революції", спалахи ентузіазму, які швидко згасають. Політичні процеси також нерідко відбуваються за подібним сценарієм — зигзаги, амплітуди, нескінченні "американські гірки" між захопленням і зневірою.
Останні події довкола американсько-української угоди — показовий приклад. Угода кілька місяців була готова до підписання, але в останній момент була зірвана президентом. Згодом той самий президент публічно закликає карати депутатів, які не проголосують за вже змінений, навіть менш вигідний варіант цієї ж угоди. Абсурдність і шизофренічність таких політичних кульбітів очевидна, але це приймається як норма.
У медіа розгорнулася кампанія антисировинної риторики, а тепер, з підписанням угоди, риторика змінилася — і кара запропонована тим, хто проти. Така полярність позицій і готовність суспільства пристосовуватися до будь-яких змін курсу зверху, на думку автора, свідчить про відсутність традиції справжньої демократії. Коли народ мовчазно сприймає суперечливі дії влади, народ як політичний суб’єкт фактично відсутній.
Автор підкреслює, що війна в Україні — це також війна за демократичні цінності. Загроза перетворення країни на каральну державу з абсолютною владою й відсутністю плюралізму — справжня небезпека для українського майбутнього. Сьогодні найважливіша національна ідея для післявоєнної країни — повернення до демократичного ладу, вільного від авторитаризму та безвідповідальності правителів.
Замість постійних гостросюжетних амплітуд, нам слід обирати шлях планомірного розвитку, будуючи своє майбутнє на основі цінностей свободи, відповідальності й зрілості. Українське суспільство має шанс подолати синдром "наркоманії на гострі сюжети" і закласти підвалини для справжньої демократії. Дякую за увагу!