У цьому виступі автор аналізує результати соціологічних опитувань щодо поглядів українців на війну, її цілі, можливі компроміси та ставлення до політичного устрою. Автор зауважує, що існує явище соціального запиту на найвищі цілі, які однак громадяни не готові самі реалізовувати – і це демонструють дані Центру Разумкова.
Згідно з опитуваннями, 57% українців заявляють про відсутність готовності поступатися чим-небудь для досягнення миру, але водночас відмовляються брати участь у військових зборах чи виконувати загальний військовий обов’язок. На питання про готовність піти на військові збори позитивно відповіли лише 7% респондентів. Це веде до висновку про суспільну інфантильність та безвідповідальність.
Розглядається три можливі конфігурації кордонів у перспективі завершення війни: кордони 1991-го року (підтримують 39%), кордони станом на 2022 рік (30%) та поточна лінія фронту (11%). Є й четверта опція – небезпека ще більших територіальних втрат, якщо війна триватиме. Проте на соціологічному рівні ця опція не розглядається.
Автор наголошує на відсутності чіткого формулювання цілей війни. Слово "перемога" сприймається радше як фантом, а не реалістична стратегічна мета. 32% вважають, що перемога неможлива через неспівставимість ресурсів, 19% називають військову перемогу взагалі нереалістичною. Лише 26% готові назвати перемогою відновлення кордонів 1991 року, 20% – повернення до кордонів 2022-го, 12% – готові до миру за будь-яких умов.
Під час дискусій про компроміси 31% розглядають можливість відмови від НАТО, до 20% – поступок територіями. Водночас більшість вважає демократичний лад за бажаний (88%), але 69% одночасно підтримують запит на сильного лідера, що вказує на поширення гібридної автократії. При цьому 27% готові віддати особисті права і свободи в обмін на добробут.
Автор робить висновок про незрілість громадянського суспільства, основною рисою якого стає небажання брати особисту участь у досягненні важливих цілей, і закликає до більшої відповідальності та реалістичного погляду на обставини.