У цьому блозі автор міркує про неочікувану появу наративу прямих перемовин між Україною та Росією, звертаючись до чинного законодавства, яке три роки забороняло будь-які офіційні прямі переговори з Володимиром Путіним. Нагадаємо: в жовтні 2022 року був виданий відповідний указ президента, що закріпив рішення РНБО про заборону прямих перемовин із нинішнім президентом РФ.
Попри цю багаторічну категоричність, останні заяви українських можновладців і демонстрація готовності вести прямі перемовини із Путіним виглядають парадоксально. Це викликає питання щодо послідовності державної політики і може делегітимізувати попередні позиції країни у стосунках із ворогом. Автор вважає доцільним спочатку формально скасувати указ і рішення РНБО, щоб уникнути багаторічних суперечностей.
Далі блогер звертається до теми Стамбульських перемовин 2022 року, які, попри відсутність офіційного завершення і постійні спекуляції, залишили певні сліди в європейських і, зокрема, німецьких ЗМІ. Російська сторона, вірогідно, сприйматиме такі перемовини не як нову сторінку, а як продовження старих домовленостей, де питання відмови від НАТО, неприсутності іноземних військ, відмова від участі у військових конфліктах та закріплення статусу- кво щодо втрати частини територій України можуть знову винести на порядок денний.
Автор скептично сприймає шанси України на позитивний результат, оскільки країна наразі не має серйозних «козирів» для переговорів, залишається залежною від підтримки третіх сторін і Заходу, який лобіює багатосторонні формати, а не прямі перемовини. Повторення сценарію, коли Росія нав’ягує свої умови в умовах воєнної переваги, створює ризик втрати переговорних позицій і подальшої ескалації.
Завершуючи, автор зазначає, що прямі перемовини для Росії — це спосіб виключити Захід із процесу, а для України — високі репутаційні й стратегічні ризики. У підсумку закликає слідкувати за темою й підтримувати незалежну журналістику у складні часи.