Реджеп Таїп Ердоган, неформально прозваний «султаном», відомий своїми економічними експериментами, які хоч і викликали проблеми для населення, особливо через інфляцію, але його роль у глобальній політиці неможливо недооцінювати. Турецький лідер скористався кризами в Сирії, Африці та Центральній Азії для розширення впливу Анкари, часто граючи на протиріччях між Заходом і Сходом.
Яскравим прикладом стала ситуація в Сирії, де Туреччина здобула суттєвий контроль після втручання протурецьких сил, а її спецслужби стали першими на місцях після ключових перемог. Це дозволило Анкарі посилити свій вплив у регіоні та здобути місцевого «васала», розширивши геополітичне поле для маневрування.
Ердоган майстерно взаємодіє з різними акторами. США та особисто Дональд Трамп не раз хвалили його підхід, надаючи змогу Туреччині діяти посередником у низці конфліктів — від Ядерних переговорів по Ірану до перемовин між Московою та Україною. Паралельно Туреччина посилює відносини з ЄС, плавно балансує між НАТО та організаціями як БРІКС.
Попри критику авторитаризму та млявість внутрішніх економічних реформ, Ердоган не раз рятував позиції Туреччини зовнішньополітичними успіхами. Його багатовекторна політика — взаємодія з Москвою, підтримка Лівії, альянс з Азербайджаном, діалоги з Саудівською Аравією — надає стратегічну перевагу як у регіоні, так і на світовій арені.
Втім, внутрішні проблеми залишаються болючими: турки потерпають від інфляції та фінансової нестабільності, а політика утримання національної валюти спричиняє бідність населення. Однак глобальний вплив Ердогана та зростаюча роль Туреччини, підтверджені і його взаєминами з головними світовими лідерами, роблять Анкару ключовим гравцем майбутнього.
Підводячи підсумки, Ердоган став символом регіонального лідера Нового світу, який будується на руїнах старої конфігурації глобального лідерства. Доля Туреччини залишатиметься визначальною для майбутнього безпеки і Європи, і Близького Сходу.