Після важливої зустрічі європейських лідерів у Києві та підключення Вашингтона до переговорів світ спостерігав за можливими сценаріями вирішення конфлікту з Москвою. Ультиматум був чітким: або мирні переговори, або США стають на бік України ще рішучіше. Проте Росія обрала свій шлях — уникати як справжнього миру, так і масштабної ескалації, фактично ігноруючи вимоги Заходу.
Переговори у Стамбулі були зірвані — російська делегація демонстративно зірвала діалог, і це не мало для неї жодних наслідків. Після телефонної розмови між Трампом і Путіним не надійшло жодних заяв про нові жорсткі санкції з боку США. Це, по суті, дало сигнал Москві: можна діяти далі без серйозної реакції з боку Америки.
Європа залишилась сам на сам із Кремлем. Запровадження санкцій показує здатність ЄС реагувати, проте реальні дієві заходи, зокрема проти імпорту нафти до Китаю чи Індії, залишаються малоймовірними через економічні наслідки. Європейський Союз ухвалює новий, вже 17-й пакет санкцій, однак його вплив на російський енергетичний сектор є обмеженим.
Надія Європи — ухвалення в США закону про вторинні санкції, який ускладнить торгівлю російською нафтою для інших країн. Проте неясність позиції адміністрації Трампа та затягування процесу у сенаті дають Росії простір для маневру.
На цьому тлі сенатор Ліндсі Грем просуває двопартійний законопроєкт про посилення санкцій проти Москви, який отримав підтримку 80 сенаторів. Але навіть це не гарантує негайного ухвалення через політичні ігри й невизначеність у Білому домі. Європа, своєю чергою, намагається показати єдність і готує рішучіші заходи, та поки що змушена балансувати між власними економічними інтересами та необхідністю жорсткої відповіді Кремлю.
Що буде далі — залежить від кон’юнктури американської політики і рішучості європейських лідерів. Ситуація навколо санкцій демонструє крихкість міжнародної єдності та важливість дій ключових гравців. За цим слідкуватимемо й надалі.
