У нинішніх умовах Білорусь не може розглядатися як один з варіантів для зміни геолокації переговорного процесу між Росією та Україною. Це суттєво відрізняється від ситуації 2015 року, коли Білорусь постачала Україні паливно-мастильні матеріали та деякі компоненти військової техніки. Нині ж білоруська економіка та військово-промисловий комплекс тісно інтегровані з російськими структурами, а десятки підприємств працюють на потреби РФ. Александр Лукашенко називає себе "співагресором", а спецслужби Білорусі ведуть тісну співпрацю із ФСБ Росії.
Будь-які спроби Лукашенка зблизитися із Заходом Кремль сприймає болісно та має інструменти впливу на Мінськ — як фінансові, так і військові. Останні події показують, що Росія готова посилювати тиск, обіцяючи розміщення своїх військ і навіть тактичної ядерної зброї на білоруській території. У Лукашенка мало можливостей іти проти волі Москви або Пекіна, які залишаються головними зовнішньополітичними гравцями для Мінська.
Дипломатичний візит радника США Келога викликав чимало запитань: одночасна присутність у Мінську керівника Слідчого комітету РФ Бастрикіна натякає на те, що Кремль був поінформований про всі зустрічі. Показовим є й те, що серед перекладачів на переговорах був постійний представник Білорусі при ООН Валентин Рибаков. Це підкреслює складну геополітичну гру — між реальними владними структурами й символічними жестами.
Щодо військових навчань "Захід-2025", очевидно, що Лукашенко не відмовиться від їх проведення, особливо за умов передбаченої участі китайського підрозділу — для Китаю це важливий політичний крок. Однак формат маневрів зміщено далі від кордону з Україною, але ближче до країн Балтії, що створює додаткову напругу у регіоні.
Підсумовуючи, призначення Білорусі як місця для мирних переговорів сьогодні виглядає малоймовірним. Реальні процеси приховані за ширмою формальних заяв — найімовірніше, питання політичних в'язнів є лише приводом для ширшої дипломатичної гри.
