У червні ціни на нафту марки Brent на світових ринках пережили справжні "американські гірки", реагуючи на повідомлення про авіаудари США по іранських ядерних об'єктах. Відразу після інформації про військове втручання США попит на нафту різко зріс. В результаті ціна Brent підскочила майже на 6% за добу, досягнувши максимуму у 81,4 долара за барель – це рекорд за останні п’ять місяців.
Трейдери та великі інвестори кинулись купувати ф’ючерси, побоюючись подальшого стрибка, якби конфлікт розгорівся ще сильніше. Але так само стрімко ціни знизилися нижче 77 доларів, коли напруженість спала через попереднє погодження Ізраїля щодо перемирʼя з Іраном. Однак ситуація залишалася хиткою, і ринок зреагував новим обвалом цін до 65-66 доларів за барель.
Офіційні заяви сторін (США, Ірану, Ізраїлю) підливали масла у вогонь. Дональд Трамп підтвердив удари по трьох стратегічних об’єктах Ірану та нагадав, що це може бути лише початок. Іран відповів обстрілами американських баз, але, за чутками, попередньо повідомив США, щоб уникнути ескалації. Ізраїль, зі свого боку, заявив про нейтралізацію ядерних та ракетних потужностей Ірану і погодився на тимчасове перемир’я.
Така турбулентність на ринку зробила опціони й ф’ючерси особливо привабливими. Інвестори поспішали захеджувати ризики стрімких коливань цін. Близько третини світового видобутку нафти припадає на Близький Схід. Через Ормузьку протоку щодня проходить близько 20 млн барелів сировини. Фізичний транзит нафти залишився стабільним, офіційних блокад не зафіксовано, але загроза залишалася.
Колишній радник Білого дому Боб Макнеллі в інтерв'ю заявив, що ринок перебуває на межі через ризик розширення конфлікту до впливу на енергетичну сферу. Експерти Goldman Sachs та інших банків теж оцінюють "премію ризику" у 10-12 доларів за барель.
Найбільша небезпека – можлива блокада Ормузької протоки Іраном. Проте, офіційний Тегеран лише ініціював розгляд питання на рівні парламенту, а остаточне рішення за Верховним лідером. Китай, ключовий покупець іранської нафти, не зацікавлений в ескалації. Навіть без прямої блокади затримки суден, нові маршрути й підвищення страхових тарифів здатні вплинути на постачання та ціни.
Значна частина експорту іранської нафти орієнтована на Китай, який інвестує у логістичну та нафтогазову інфраструктуру. Як попередження для ринку — атака на Харк, головний нафтотермінал, або серйозні перебої транзиту призвели б до нового цінового сплеску.
Окрім геополітичних ризиків, у Перській затоці почастішали перебої з GPS, результатом чого стає дезорієнтація сотень суден щодня. Аналітики вбачають у цьому «руку» Ірану як частину асиметричних дій.
Всі ці події підсилюють волатильність і роблять ситуацію на ринку нафти надзвичайно непередбачуваною. Трейдери, хедж-фонди та навіть спекулянти прагнуть використати нестабільність на свою користь. Формального миру немає – і хоча ймовірність повної блокади транзиту не висока, будь-яка подальша ескалація може змінити баланс на користь зростання цін.
