У нещодавній експертній бесіді розкривалася важлива роль Катару у близькосхідних переговорах. Видатною стала згадка про те, що під час президентства Дональда Трампа саме Катар був серед ключових кандидатів на роль посередника між Вашингтоном та Іраном. Катар має унікальний досвід – зокрема, його неймовірна роль у переговорах з талібами під час першої каденції Трампа та здатність підтримувати баланс між Саудівською Аравією, Іраном, США, Талібаном і ХАМАС, який має політичне представництво у Досі.
Американська адміністрація, шукаючи шлях до нової угоди з Іраном, схиляється до катарського посередництва, оскільки у інших гравців Близького Сходу – зокрема, у Оману – менше політичного впливу. Сам Катар вкладає значні ресурси у зміцнення відносин зі США і прагне залишатися під їх захистом, будучи готовим до масштабних угод і авансових виплат.
Щодо Росії, експерти відзначають зниження її ролі у переговорах. Трамп наразі не передбачає для РФ місця за столом перемовин, хоча певні ізраїльські кола намагаються просувати цю ідею. Водночас позиції Москви ослаблені через ізоляцію, і вона навряд чи принесе конструктив у переговорний процес.
Візити іранських дипломатів до Москви поки не приносять Тегерану відчутної користі, і взаємини Росії та Ірану більше нагадують вимушене партнерство двох ізольованих держав. Росія намагається використати Іран для обходу санкцій та відкриття транспортних коридорів, у той час як Іран прагне вигоди від партнерства з сильним, хоча й підсанкційним, союзником.
Велика інтрига залишається навколо можливого зняття санкцій із Ірану. Якщо адміністрація Трампа все ж піде на це, ірансько-російські стосунки можуть швидко погіршитися – Тегеран повернеться на світові ринки нафти, що становитиме конкуренцію економічним інтересам Москви. Натомість, у разі збереження ізоляції, обидві країни залишаться змушеними співпрацювати.
В результаті, світова дипломатія стає все більш прагматичною: навіть держави чи рухи, яких раніше вважали ізгоями чи терористичними організаціями, нині набувають легіміції у переговорах. Близький Схід і далі лишається ареною для нових союзів, розрахованих не на ідеології, а на вигоду та виживання.
