На тлі останнього саміту НАТО питання довгострокової загрози з боку Росії набуває особливої актуальності для всієї євроатлантичної спільноти. Президент Литви прогнозує: війна в Україні не завершиться у найближчі три роки. Дискусія з експертом – Віталієм Портніковим – окреслює головні підсумки стратегічних рішень і нові виклики для України.
Генсек НАТО та союзники застосували всі можливі дипломатичні інструменти, намагаючись утримати Трампа у коаліції. Водночас підтверджено – Росія визначена як ключова довгострокова загроза. Це не лише декларація, а й основа для формування оборонних бюджетів НАТО та нових підходів до підтримки Києва. Частина видатків на оборону закладається на допомогу Україні, але рішення все ж прийматимуть національні парламенти з урахуванням власних економічних можливостей.
Портніков наголошує, що питання американської підтримки залежить від розкладу політичних сил у США та особистої позиції Трампа. Зараз у бюджеті США немає коштів на нову допомогу Україні, а подальша підтримка залежить від політичних рішень після ухвалення бюджету. Американські «патріоти» можуть бути передані чи залишитися для захисту Ізраїлю через технологічні обмеження оборонної промисловості США.
Особлива увага – європейській підтримці. Далеко не всі країни ЄС готові різко збільшувати військові бюджети. В Іспанії, наприклад, соціалісти у союзі з ультралівими часто сприймають США, а не Росію, як головну небезпеку.
Ймовірність атаки Росії на країни НАТО залишається, але суттєво зменшилася після консолідації Альянсу навколо п’ятої статті. Проте Путін розглядає варіант провокації лише з метою довести неспроможність НАТО, а оборонні бюджети країн Заходу напряму залежать від сприйняття російської загрози.
Український експерт акцентує: війна зайшла в глухий кут і стала війною на виснаження. Росія не здатна до масштабних наступів, а ракетний терор не призводить до капітуляції – навпаки, посилює опір. Українське суспільство, попри втрати, не готове прийняти капітуляцію перед агресором.
Російські ресурси концентруються на війні з Україною, і на інших фронтах (наприклад, в Африці чи на Близькому Сході) їхня присутність зменшується. Водночас питання пропаганди лишається ключовим фактором інформаційної безпеки – російські риторика й апеляції до цінностей впливають на населення як України, так і європейських країн.
На завершення дискусії відзначено: результат війни залежить не тільки від поставок зброї, але й від стійкості суспільства, політичної зрілості країн Заходу та вміння діяти асиметрично у новій реальності. Прогнози ж робити важко – світ надто динамічний і залежить від рішень лідерів, які не завжди керуються лише розрахунками.
