Останні заяви лідерів Туреччини, США та Росії щодо потенційної зустрічі Путіна й Трампа викликали жваву дискусію в експертному середовищі. Хоча президент Ердоган підтвердив зацікавленість з боку Трампа, питання щодо готовності Путіна залишилося відкритим.
На думку експертів, будь-яка така зустріч можлива лише за наявності конкретного результату – підписання важливого документа або досягнення домовленостей щодо російсько-української війни. Втім, без участі України укладати довготривалі угоди не вийде, адже Київ не погодиться на рішення за спиною українського народу. Більше того, наразі Росія не демонструє готовності до компромісів, окрім пропозицій, які світова спільнота вже неодноразово відхиляла.
Експерти згадують і попередню зустріч 2018 року, коли імідж Трампа зазнав значної критики навіть з боку американських консервативних медіа, адже він виглядав менш впевнено на фоні Путіна. Зустріч без суттєвого результату не вписується в сучасний політичний імідж Трампа, тому ризики для нього надто високі. Також акцентується увага на відсутності суттєвих поступок з боку Росії заради переговорів, адже економічна стабілізація та зняття санкцій цікавлять Путіна більше за інші вигоди.
Окремо обговорюється й можливість припинення активних бойових дій на кілька років, що дало б Україні час на посилення оборони та унеможливлення повторення чеченського сценарію. Проте учасники дискусії погоджуються: імовірніше за все, така пауза потрібна саме Росії для відновлення ресурсів.
Середній та довгостроковий розвиток подій залежить і від відносин США з ЄС. Трамп поки що наголошує на укладенні вигідних угод з Європою, використовуючи загрозу триваючої російсько-української війни для тиску на європейських лідерів. Водночас для них питання підтримки України залишається способом стримувати російську агресію й балансувати економічні інтереси з політичними ризиками всередині ЄС.
Загалом, ідея зустрічі Путіна й Трампа поки виглядає нереальною без фундаментальних змін на полі бою чи у підходах сторін до мирних домовленостей. Без України такі перемовини втрачають сенс, а маневри великих держав часто залишають Київ у ролі ключового, але не основного учасника світової гри.
