Останні дії та заяви навколо можливих переговорів між США і Іраном, зокрема висловлювання Дональда Трампа щодо ймовірного зняття санкцій, свідчать про зростаюче дипломатичне напруження. Трамп неодноразово наголошував, що готовий піти на поступки лише у разі «мирної поведінки» Ірану, інакше пригрозив новими ударами, що вже відбувалося раніше.
Експерти характеризують останній удар США як радше демонстративний і спрямований на залякування. Проте так і немає впевненості, що іранська ядерна програма істотно постраждала, а міжнародні моніторингові місії фактично позбавлені доступу до іранських об’єктів. Іран не демонструє готовності йти на поступки, які вимагає Захід. Це створює песимістичні прогнози щодо зняття санкцій та зближення Ірану з Європою чи США.
Історична практика свідчить, що будь-які переговори постійно ускладнювалися небажанням іранської сторони дати доступ спостерігачам. Аналогічна ситуація була й під час Об’єднаного всеохоплюючого плану дій 2015 року, який так і не був ратифікований. Після останнього загострення, у Ірані панує впевненість у необхідності відповіді на удари та демонстрації сили. Це швидше пауза перед новим раундом ескалації чи асиметричної відповіді, а не крок до миру.
Нові сигнали щодо готовності до мирних домовленостей надходять з боку Сирії та Лівану, але вплив Ірану залишається переважаючим у регіоні. Складається враження, що офіційний Тегеран лише імітує переговорний процес, а реального прагнення до дипломатичного вирішення не має, особливо в умовах внутрішньої економічної та безпекової кризи.
Щодо ядерної програми питання залишається відкритим. Вимоги Трампа можуть стосуватися передачі вироблених матеріалів під гарантії ядерних держав як Франція, РФ або Китай, але на практиці Іран не гарантує прозорість своїх дій. Мінімізувати санкції можна лише шляхом реальних поступок, на які іранське керівництво йти не готове.
Важливу роль у регіоні відіграють інші гравці — союзники США, арабські країни і, звісно, Ізраїль, які уважно стежать за розвитком подій. Продовжується також координація між країнами, які співпрацюють з Росією. Певна форма «осі зла» — Росія, Іран, КНДР, Китай — розглядається радше як журналістський штамп, але реальна взаємодія між цими країнами відчутна, зокрема під час війни Росії проти України.
Загалом, перспективи переговорів між США та Іраном імовірніше залишаться ілюзорними, а санкційний тиск не зменшиться. Іран лишається на шляху розвитку ядерних амбіцій, маневрує у переговорах і зберігає можливості для асиметричних відповідей у регіоні.
