На початку 1950-х років Китай опинився у катастрофічному стані після десятиліть громадянських війн та іноземної інтервенції. Нове керівництво на чолі з Мао Цзедуном розпочало перший п’ятирічний план, скопійований зі сталінської моделі індустріалізації, з акцентом на важку промисловість та централізоване планування. Символом промислового піднесення стало відкриття тракторного заводу в Лояні, де у 1958-му випустили перший трактор «Дунфанхун».
Сьогодні Китай — друга економіка світу та головний експортер промислових товарів. Китайські заводи випускають мільйони авто, смартфонів і комп’ютерів. Але амбіції залишатися лише «світовою фабрикою» вже недостатньо: влада прагне технологічної незалежності й лідерства.
Найгостріша проблема — залежність від імпорту найскладніших верстатів, мікрочіпів, спеціалізованого програмного забезпечення та обладнання для авіації. США та Захід використовують це як політичний і економічний важіль, обмежуючи експорт та вводячи санкції.
Китай активно реагує: вкладає мільярди у власні розробки, стимулює локальні компанії, імпортує ідеї й кадри, широко впроваджує штучний інтелект у виробництві. Якість багатьох китайських товарів суттєво зросла, і хоча ще існує відставання у найскладніших галузях, розрив поступово скорочується.
Особливо показовий приклад — ринок підшипників, життєво важливих для енергетики, транспорту та важкої промисловості. Китай інвестує у власне виробництво й контроль якості за допомогою штучного інтелекту. Чверть світового ринку підшипників уже контролюють китайські компанії, хоча лідери, такі як шведська SKF чи японська NSK, залишаються попереду у надточних розробках.
У багатьох стратегічних сферах — від виробництва чіпів до авіаційних матеріалів — Китай досі дуже залежить від Заходу, а місцеві рішення часто копіюють або спрощують західні зразки. Попри шалені інвестиції, подолати недовіру до власної продукції та завершити створення повного технологічного ланцюга — завдання, які залишаються для Пекіна викликом.
Зусилля Китаю вже призвели до прориву у деяких сегментах, як-от лазерні сенсори для безпілотних автомобілів, але до повної незалежності ще далеко. Найбільші бар’єри — брак досвіду, патентні обмеження, складна логістика і тривалий шлях випробувань у важкій промисловості. Минулий прогрес надихає, але реальні технологічні виклики для Китаю залишаються відкритими.
