У новому матеріалі автор підсумовує гучну і часто хаотичну дискусію навколо Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Значна частина суспільства хвилюється за його долю навіть попри нерозуміння функцій і розшифровки назви. Значної уваги привертають й інші антикорупційні структури: САП, ВАКС, НАЗК.
Автор згадує власний досвід у Громадській раді контролю НАБУ та аналізує, як «грантоїди», опозиція, уряд і політики використовують ситуацію — хто критикує неефективність, а хто захищає незалежність бюро, нерідко виходячи з власних інтересів або політичної кон'юнктури.
У центрі дискусії — питання концентрації влади, ризики узурпації, питання довіри до політичних еліт як серед влади, так і опозиції. Значна частина емоційної напруги зумовлюється війною та втратами, що спонукає суспільство до пошуку винних і простої відповіді на складні питання.
Окрему увагу приділено зв'язку антикорупційних інституцій із західними країнами, від яких Україна отримує фінансову та військову допомогу. Автор наголошує: ефективність боротьби з корупцією — відповідальність усіх гілок влади та суспільства, а не окремих інституцій.
Підсумовуючи, автор закликає не обмежуватися обговоренням абревіатур чи політичними інтригами, а щоденно контролювати місцеву владу, проявляти громадянську позицію та брати відповідальність за зміни. Майбутнє антикорупції залежить не тільки від реформ чи впливу Заходу, а й від активної участі українців у державотворчих процесах.
