Завершується період активності навколо так званого «марафону миру» Дональда Трампа. Колишній президент США розраховував на швидке досягнення миру між Україною та Росією, що могло би стати черговим аргументом для отримання Нобелівської премії. Однак, як показали останні події, Москва не готова йти на поступки та завершувати війну найближчим часом. Навпаки, риторика російської влади залишається жорсткою, а ініціативи щодо переговорів ігноруються.
Українські акції протесту та внутрішні політичні процеси Москва інтерпретує як ознаку близького послаблення української влади, хоча насправді мета громадян — не знищення уряду, а вимога автономності антикорупційних структур. Питання швидкого миру залишається відкритим — Москва переконана у своїй перевазі й не бачить сенсу в переговорах.
На рівні західних партнерів обговорюється посилення допомоги Україні. Європа формує коаліцію країн, які готові надсилати контингент підтримки або сприяти фінансово й технологічно. Водночас, зберігається обережність через продовження бойових дій.
Трамп у перемовинах із європейськими представниками акцентує увагу на залежності ЄС від поставок енергоресурсів із Росії через посередників, закликаючи до посилення санкційної політики. Висувається також вимога до Індії та Китаю щодо обмеження закупівлі російських енергоносіїв, що викликає дискусії серед основних гравців.
Адміністрація США досліджує ефективність непрямих санкцій через треті країни, зокрема Індію. Хоча ці заходи мають геополітичні наслідки, Вашингтон розглядає їх як реальний інструмент тиску на російську економіку.
Основний висновок — швидкого миру очікувати не варто. Європа та США продовжують шукати спільну позицію щодо санкцій та допомоги Україні, а вирішальний фактор для миру — посилення тиску на Кремль.
